Page 19 - Ви смерть подолали - вам смерті немає

З’явилася надія на можливе повернення на Батьківщину.
Довелося йти додому пішки. Іноді зустрічалися дорогою німецькі
солдати, втікачі думали, що розстріляють, почали бігти в різні
боки… Але німці й самі намагались врятуватися від наступу
наших військ, тому пощастило, залишилися живими.

Все частіше проходили бомбардування. Прабабуся та інші
біженці з концтабору були такі замучені, що вже просили, щоб з
літака скинули бомбу на них, тоді закінчаться страждання.

Йшли через Чехію, люди співчували, давали поїсти, але
попереджали: «Багато їсти не можна, бо буде погано». Дехто не
слухав попереджень і помер від переїдання.

Не знаю скільки прийшлось добиратися додому, але все ж
таки дісталася рідного краю.

До останніх днів прабабуся не могла забути те клеймо ‒
«Ост», та всі знущання, через які довелось пройти. В останні роки
життя частенько було від неї чути: «Їж, а то там не дадуть!».
Донька було спитає: «Мамо, а де там?», вона відповідає: «Як де?
В концтаборі».

Після війни прадідусь Михайло та прабабуся Ольга
одружилися, побудували дім, народили та виховали чотирьох
чудових дітей: Анатолія, Катерину, Тетяну та Валентину.
Поняньчили онуків і навіть діждалися правнука.

Померли в один рік – 2001, тільки прабабуся 31 січня, а
прадідусь 11 березня, на сороковий день після смерті своєї
дружини.

17