Page 17 - Ви смерть подолали - вам смерті немає

Чим ближче був кінець війни, тим більше хотілося додому,
горе, страждання, тяжка праця, постійна туга за рідними,
Батьківщиною...

Всі, хто втрачав можливість до роботи або навіть погано
виглядав, ставав претендентом на знищення. За деякий час до
капітуляції Німеччини число знищуваних там людей виросло в
сотні разів. Мабуть, відчуваючи свій кінець, німці прагнули
знищити якомога більше в’язнів.

Ось і моя прабабуся підпадала під знищення шляхом спалення
у крематорії бо занедужала. Але, на щастя, траплялось зустрічати
добрих людей, які приходили на допомогу в скрутну хвилину.
Разом з прабабусею у концтаборі була вчитель, перекладач з Чехії,
яка якимось чином домовилась, щоб прабабусі зробили укол. І на
ранок вона знову була здорова. А приблизно 20 квітня 1945 року,
в результаті наступу радянських військ, в таборі почалася паніка.
Багато хто, разом з ними і бабуся моєї мами, вночі (невідомо де
взялись ножиці) перерізали колючий дріт і, доки не світив на них
прожектор, тікали до лісу, що знаходився неподалік. Декому не
пощастило, вони потрапили під кулі автоматної черги і загинули,
але ж і врятувалось чимало. Незабаром табір припинив своє
існування.

Це був найщасливіший день у їхньому житті, тому, що
скінчилася неволя.

15