Page 15 - Ви смерть подолали - вам смерті немає
P. 15
Жити довелось за колючим дротом, під постійною охороною.
Працювала на шовковій фабриці, фарбувала та зв’язувала нитки.
Робота тривала 12 годин на день, 6 днів на тиждень. Німецькі
документи свідчать про те, що остарбайтер повинен бути
примушений «працювати до смерті».

У кожного був свій табірний номер. Номери пришивались на одяг
разом зі спеціальним значком, що вказує національність. За цифрами
керівництво табору не бачило нічого. Завчити свій порядковий номер
німецькою мовою в’язень повинен був протягом першої доби. З цього
моменту набір цифр заміняв ім’я.

Певна частина остарбайтерів (мінімум 30%) потрапила до
Німеччини дітьми або підлітками, будучи розлученими зі своїми
батьками.

На той момент, коли прабабусю забрали, їй було 17 років. Але
вона була маленького зросту і зовсім не була схожа на 17-річну, тому,
коли сказала що народилась 1928 року, їй повірили.

До «остарбайтерів» у Німеччині ставилися по-різному, були й ті,
хто допомагав «ОСТам».

Одна з наглядачів іноді жаліла маленьку дівчинку Олю і давала
шматочок хліба. Приказувала, щоб ні з ким не ділилась, бо буде
покарана. Та як, знаючи, що ще хтось хоче їсти ще більше ніж вона,
Оля могла з’їсти таку смакоту сама. Звісно, ховаючи той шматочок,
вона примудрялася поділитися.

Але були й ті, хто слідував нелюдським інструкціям нацистської
влади. Найчастіше наглядачі були жорстокі, виганяли полонених на
вулицю босоніж на сніг і постійно шмагали, били їх, інколи до втрати
свідомості, позбавляли харчування і води, саджали
в карцер, піддавали жорстоким катуванням і
знущанням. Попадало й прабабусі Ользі,
але через маленький зріст, інколи
удари проходили мимо неї.

13
   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20