Page 9 - Сторинками родинного альбому

Дідусь розказував, що 30- роки були для родини Юхима
Гавриловича дуже страшними. У селі почали організовува -
ти колгоспи. Господарство Рябухів будо досить заможним,
жила родина у добротній цегляній хаті, тримали пасіку,
худобу, коней. Сім’ю Рябухів зарахували до куркулів.

Юхима Гавриловича і старших неодружених синів вислали
на Урал. Прабабуся Катерина хворіла, майже осліпла. ЇЇ з 14-
літньою донькою Дунею і 7-річним Федею вигнали з хати, від
розпачу вона померла. У хаті згодом зробили сільраду. Діти у
пошуках прихистку і куска хліба прибились до Степанівського
радгоспу, Дуня почала працювати на фермі, так і вижили. На
Уралі Юхим Гаврилович помер. Сини: Іван під час пожежі в тайзі
загинув, Яків з дружиною і дітьми повернулись після реабілітації
1956 року.

Петра Юхимовича з сім’єю не чіпали,

бо мав документи військового і служив у
Червоній Армії. Під час голодомору 1932-
1933 років сім’я від’їжджає в Білорусію до
армійського друга, щоб вижити.

Юхим Гаврилович і діти Внизу: Петро, Яків,
Якова - В’ячеслав, угорі: Євдокія, Григорій,
дружина Якова Катерина
Галина, які народилися
на Уралі (фото 1962 року)

Повернулись тільки через 2 роки в
Степанівку. Петро Юхимович почав
працювати на цукровому заводі слюсарем
– механіком.

У вересні 1941 р. мобілізований на війну у 136 стрілкову дивізію
– стрілком. Через два місяці потрапив у полон, їх армія була
повністю взята в оточення під містом Лохвиця Полтавської області.
Серед поля, де були 2 скирти соломи, німці зробили табір для
військово - полонених. Обгородили колючим дротом.