Page 6 - Сторинками родинного альбому

а Маня потрапила в село до бауера (німецького
фермера). Німець мав велику сім’ю, багато худоби,
велике помістя. Все потрібно було годувати,
прибирати і чистити.

З скотиною потрібно було вставати дуже рано. Здоїти молока
і все здати до краплини на прийомний пункт, а там отримати
пайок на сім’ю.

На сніданок давали 1 кусочок хліба з маргарином і ерзац
кофе. В обід суп і каша з кусочком хліба. Пройшло майже півтора
року, коли стали підходити наші війська, то самі німці змінили
своє ставлення до найманців. Стали запрошувати до будинку,
дарили матерію на кофтину, подарували ручну машинку «Зінгер».
Запитували: «Які ваші улюблені страви?». І просили їх зварити.
Дівчата варили вареник, пригощали галушками.

У березні 1945 року Червона Армія звільнила територію, де
жили і працювали полонені. НКВД перевіряв усіх і розподіляв
кого куди – у вагони до Сибіру, кого додому, інших мобілізували
на службу. Марусю взяли вільнонайманою до військової частини
кухарем, готувати солдатам. У цій частині служив старшина
Деменко Олексій Миколайович. Він запримітив молоду, жваву
дівчинку і став її «охоронцем», так він приділяв їй увагу. Служити
було нелегко, але ж це свої – рідні.