Page 10 - Сторинками родинного альбому
P. 10
Зробили 4 вишки, де увесь час стояли вартові з
автоматами. Більше 20 тисяч радянських солдат і офіцерів
були у таборі. З часом вони стали схожі на скелети. Спали
в соломі, їли сирі буряки, моркву і те, що перекидали
селяни через огорожу.
Їли 1 раз в день, і то якусь варену бурду. Настала осінь, дощі,
потім пішов сніг, морози. Люди гинули, як мухи. Вранці померлих
складали штабелями біля огорожі. Петро Юхимович був високим,
сильним солдатом при рості 190, розмір ноги 46, але випробування
холодом і голодом його зломили і зробити неначе дитину. Далі
хвороба – дизентерія. Його дружина Фрося через людей дізналася
про полон і прийшла з санками забрати бо підводу і коня забрали
німці. Комендант табору віддав полоненого за золоті сережки
жінки, вирішивши, що він вже не жилець. Його викинули ледь –
ледь живого за ворота. І Фрося на санках везла чоловіка від села
до села.

Просилася до добрих людей в хату. Чоловіка
обігріла, помила, перевдягнула, підлікувала і
ночами, від села до села їхала додому. с. Кекине.
Там у сестри в селі була корова і завдяки тому
чоловік повністю одужав і став допомагати по
господарству. 25 січня 1944 року народився син
Миколка, мій дідусь.

Коли ЧА визволила село, Петра Юхимовича призвали знов до
Армії (11.1943 - 27.09.1945) у стрілецьку дивізію – наводчиком -
стрілком. Воювали дуже важко. Одного разу коли стояли в окопах
після бою, голодні, брудні, а ще їхню кухню повністю розбомбило.
Недалеко були бурти з солодким буряком.
   5   6   7   8   9   10   11   12