Page 9 - Книга пам'яті мого роду - Сідорко іван Митрофанович

Задумався дідусь, з болем промовив: «Де ж ви тепер, мої друзі-
однополчани?…»

- А ось вірші, усього декілька рядків, написані нашим солдатським
поетом Олексієм Павловим у окопі:

Я часто бачу уві сні
чудове місто на Десні.
його не зможу вже забути -
так перемога там здобута:
солдатська спритність і талант,
на правім березі десант,
кривавий бій, що за життя,
тих, хто пішов у майбуття…
Ці слова врізалися в мою пам'ять, до смерті забути не зможу.
Добре знав Іван Митрофанович історію свого рідного краю, народні казки,
легенди. Залишилося в пам'яті декілька з них, що малими, затамувавши подих,
слухали з уст дідуся. « За старим звичаєм, як повчала релігія, одружуватися або
виходити заміж можна було тільки з дозволу батьків - у молодят згоди ніхто не
питав. Ось у нашому краю і народилася така легенда. Одна дівчина неймовірної
краси, струнка, висока, з блакитними очима, косами до п'ят закохалася у
хлопця. Був він з багатої родини, а дівчина з бідної. Хлопець теж любив