Page 27 - Пам'ять про війну священна

А яка ж доля Рогальського Михайла Петровича?

Рівно рік не дожив до Перемоги…

Щастя обійшло прапрабабуню Маринку. У страшному бою за
Сапун-гору, під Севастополем, горіла земля. Михайло був мото-водієм 26-ї мото-
стрілецької бригади. Сьомого травня 1944 року почався наступальний штурм.
Фашисти зверху, і з усіх боків поливали землю свинцевим вогнем. Горіла підбита
машина. Пораненого і обгорілого, Рогальського Михайла Петровича, підібрали
санітари і відправили у польовий шпиталь у кримському селі Вармутка, де він і
помер.

А батькам прийшла похоронка: «Рогальський Михайло Петрович помер від
ран 13 травня 1944 року.»

А де похований, де його могила, знайти не могли… Але ж не
на полі бою? Був же в шпиталі! Моя прабабуся ,

Скребець Антоніна Петрівна,

стала шукати брата. Куди тільки не зверталась, куди не писала.
А потім якось прочитала в газеті, що група «Пошук» допомогла якійсь родині
відшукати загиблого солдата. Ця газета стала останнім шансом. І прабабуся Тоня
написала туди листа.
Відповідь прийшла зовсім швидко. Керівник групи «Пошук», завідувачка музею,
відповіла, що дитячий пошуковий загін знайшов цю братську могилу-меморіал, де
викарбувано:

«Рогальський Михайло Петрович».

І так довго не могли знайти його родичі через те, що село, де відбувався запеклий
бій, було перейменоване і тепер називається –

Гончарне.

Дуже плакали мої рідні. Гірко плакали і не могли сказати матері –
Рогальській Марині Тимофіївні.

Старенька вже дуже була. Не витримало б серце матері такої пізньої звістки. І
померти могла б на синовій могилі.

27