Page 25 - Пам'ять про війну священна

Не обминула доля лиха діда і бабуню моєї бабусі (по матері),
а моїх прапрадіда – Рогальського Петра Хомича і прапрабабу –
Рогальську Марину Тимофіївну.

Мали вони шестеро дітей: Михайла (1923 р. н.), Наталію (1925 р. н.), Галину
(1926 р. н.) Антоніну (1929 р. н.), Катерину (1934 р. н.), Миколу (1938 р. н.).

В час, коли нагрянула Друга світова війна, прапрадід Петро Хомич, за станом
здоров’я, вже не міг іти на фронт і тому
під час німецької окупації в 1943 році пішов у партизани в наші ближні ліси.

Найстарший син — Рогальський Михайло Петрович, служив
в Армії і був мобілізований на фронт. А двох доньок, Наталію і Галину, разом з
багатьма грунськими дівчатами і хлопцями, в 1943 році фашисти відправили до
Німеччини. Там сестер забрали працювати до фермера в село: пасли, доглядали і
доїли корів.
Дуже важко було дівчатам, бо рано вставали, пізно лягали і цілий день були на
ногах. Але не голодували.

Рогальська Галина познайомилась з хлопцем білорусом, остарбайтером –
Кондратовичем Михайлом Михайловичем. Покохали одне одного. А тут і
Перемога! Наші війська дійшли до Берліна. Визволили всіх полонених. А в 1946
році роз’їхались бідолашні по домівках. Радості батьків і дітей не було меж.

А в 1947-му народжується у Галини донечка Тамара. Прапрадід Петро і
лютував, і побивався за дочкою. А сестра Наташа написала листа в Білорусію.
Отримала його Кондратович Гелена — мати Михайла Кондратовича. Не
втрималась не прочитати, бо воно ж було з України. А там – онука! А сина і вдома
немає…

І пише свекруха відповідь в Україну: «Приїжджай, дочко, ми чекаємо на
тебе.». І поїхала Галина з крихіткою, зимою, потягом у Мінськ. А далі в місто

25