Page 3 - Спогади зі сльозами на очах

Життя минає, швидко плине час.

О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!

Так хочеться про Вас усіх згадати,

Цю пам'ять по частиночкам зібрати,

Бо ми повинні все це пам’ятати

І більш війни в життя не допускати.
Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у
багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в
засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих
з фронту, похоронки…
Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться
забути водночас. Війна - це мільйони людських жертв, слізні спогади наших
дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками
гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Роки... швидкоплинні. Не підвладні часу... Йдуть та летять стрімко,
нікого не запитуючи, ні на що незважаючи. Йдуть, біжать роки
нескінченною чередою... виструнчуються за плечима. І скільки всього було
за ті прожиті роки! Ось і 70 роковини Перемоги будемо святкувати. І онуки
вже дорослі, і правнуки підростають. Це ж подумати треба, більше
півстоліття пройшло з часу вікопомного подвигу народного...
Щемить серце при згадці: скільки їх не дожило до цього дня – рядових і
офіцерів Великої Вітчизняної...
Все менше ветеранів війни залишилось. Йдуть вони від нас у інший світ...
Доземно схиляємо голови перед ними. Це вони, наші прадіди та
прабабусі визволяли нашу землю та й усю Європу від фашистської чуми. Це
вони були на війні, це вони боронили нас.
Погожого весняного дня я вирушив до своєї сусідки , бабусі Зіни, як її
люб’язно називають сусідські хлопчаки. Дивлячись на цю тендітну милу
жіночку, навіть не віриться, що перед нами ветеран Великої Вітчизняної