Існує кілька версій:
Із закінченням важких польових робіт жінки нарешті могли викроїти час для домашніх справ. Найчастіше вони обробляли і ткали льон, займалися соліннями. Заведено було о цій порі налагоджувати взаємини з близькими, миритися з ворогами. На Русі ці теплі осінні дні вважали святом, тому народ розважався: влаштовував посиденьки, співав пісні.
Жінкам у минулі часи приписували вміння впливати на природні явища. Нібито прекрасна стать вміє повертати пори року, насилати потрібну погоду. Таку назву пояснювали тим, що саме ця пора дозволяє відпочити і погрітися на сонечку старим жінкам. Або ж тільки жінка здатна зігрівати тоді, коли про тепло не може бути й мови.
Легка, тонка павутина, яка тремтить у повітрі і передвіщає теплі дні, асоціюється з пасмами сивого волосся в жінок, а погожа погода – з прекрасним зрілим віком, періодом розквіту жінки.
Природа в цей період виявляє своє жіноче начало: вона плодоносить. І це її час – «бабине літо».
Цікаво, що «бабиним літом» іменують таку прекрасну пору у західних і східних слов'ян. Болгари і македонці називають її «циганським літом», серби – «Михайловим» або «Мартиновим літом», німці – «старечим літом», голландці – «післяліттям», американці – «індіанським літом», італійці – «літом Святого Мартіна», французи – «літом Святого Дені».
Та як би не називали цю пору, вона дарує нам чудову можливість погрітися на сонечку, насолодитися теплом його промінчиків напередодні дощів і холодів, намилуватися дивовижними барвистими осінніми пейзажами...
